Юрий Стасюк

Ю.Стасюк Проблема зайвих рухів у грі на класичній гітарі

21 abr 2013 Artigo
У даній статті автор торкається проблем, пов'язаних із зайвими рухами у грі на шестиструнній гітарі. Розрахований для вчителів по класу гітари та широкого кола виконавців на шестиструнній гітарі. Стаття базується на власній одноіменній методичній розробці автора.

У сучасній науково-методичній літературі, присвяченій питанням гітарного виконавства, мало висвітлюється проблема зайвих рухів гітариста. Переважна увага приділяється загальним питанням посадки та постановки, виконання різноманітних прийомів гри, репертуару. Виключенням можуть бути методичні роботи Ч. Дункана (Англія), С.Руднєва (Росія), М. Михайленка (Україна).

Аналізуючи гру як гітаристів-початківців та і випускників вищих навчальних закладів, працюючих вчителів гітари, я зробив висновок, що ця проблема дуже актуальна і стосується всіх без винятку.

В основі зайвих рухів під час гри гітариста лежать безліч причин. Це і неправильна постановка обох рук, негативні анатомо - фізіологічні та психологічні фактори, низький рівень інтелектуально-розумових здібностей, порушення в координації та ін. Все це вказує на те, насправді «школа гри на гітарі» у свідомості гітаристів знаходиться на низькому рівні. Виконавці спершу грають, а потім лише думають, або і зовсім не думають (таке собі як вийде-емоційне виконавство).

Високо підняті та лежачі пальці лівої руки, щипок, який має великий рух до струни та невірний кут пальців у правій руці, такі собі шоу-рухи головою та корпусом в недопустимих рамках, ледь помітна напруга рук або зайва психологічно-емоційна напруга та страх виконавця являють собою суть проблеми зайвих рухів гітариста.

На жаль контроль зі сторони вчителя і виконавця у цьому питанні майже відсутній. Як наслідок гра гітаристів позначена великим багажем зайвої роботи та напруги, що суттєво ускладнює виконання музичних творів і позбавляє легкості та задоволення. Так, грати на гітарі складно, особливо якщо брати до виконання масштабні твори, але це не означає, що треба нести на собі зайвий тягар.

Я думаю, що багато гітаристів, працюючи над собою, могли б зробити свою гру у декілька разів легшою та приємнішою, навіть якщо матінка природа обділила когось добрими фізіологічними та психологічними даними.

Тому все ж таки, добрий вчитель ─ це ніби  наріжний камінь доброї і правильної гри гітаристів. Вчителів гітари багато, але добрих мало.

Автор даної збірки ставить за мету покращити рівень професійності вчителів гітаристів та заглибитися у розгляд проблеми зайвих рухів.


 1. Проблеми зайвих рухів у правій руці у зв'язку з неправильною постановкою руки.

Почнемо з того, що кінчики пальців повинні знаходитися на одній прямій лінії. Для цього покладемо кість долонею донизу на будь-яку  горизонтальну поверхню, наприклад, на стіл. З'єднаємо пальці разом і зігнемо їх, зробивши півколо.

При цьому нігті будуть торкатися поверхні стола. Великий палець потрібно приставити до вказівного. Тоді перенесемо руку на гітару і поставимо пальці на струни. Якщо нігті короткі і мають правильну форму, тоді положення пальців буде зручне.

Струна повинна торкатися пальця у двох місцях: на м'якоті пальця і нігті одночасно. Далі потрібно відкоригувати положення кісті згідно з загальновідомими вимогами постановки правої руки. Приглушимо струни лівою рукою. В подальшому ми будемо чути призвуки від гри правою рукою.

Зосередьте увагу  на кінчиках пальців правої руки. Звуки видобуваються міцно, не змінюючи кута дотику пальців зі струною.

Схематично місцезнаходження пальців на струнах можливо уявити так: хрестиками позначимо положення пальців правої руки на струнах, а хрестиком, обведеним кружечком,─ великий палець.

С. Руднєв у своєму посібнику пропонує виконання наступних вправ:

· Несвідома напруга кисті

Часто напруга правої кисті виникає при зайвому відхиленні основної фаланги убік.

Так само, як при зігнутих  пальцях, зміна кута атаки може привести до порівняно слабкого звуку  штриха тірандо. Чому? Тому що , при цьому штриху струна  коливається не в тій площині, де сила звуку найбільша. Як наслідок, ефект перенесення енергії з пальця на струну буде меншим. В результаті, чим більш енергійним буде штрих, тим більше не природнім буде звук.

Оскільки гра на гітарі складається в основному з вільних штрихів (ті­рандо), основна мета правої руки добитися сили саме в цьому штриху. Це у свою чергу означає, що потрібний тупий кут атаки, а він знову-таки можливий при майже вертикальному положенні основного суглоба над кінчиками пальців. Вільний штрих в цій позиції нагадує опор­ний штрих по своїй дії на струну.  Штрих починається (зароджується) не від руху вгору в середньому суглобі, а швидше за все, від поштовху вниз в основному. Далі  відбувається згин в середньому суглобі. Виконане у такому вигляді тірандо може стати дійсно рівним по звучанню апояндо.

Інша загальна форма несвідомої напруги правої кисті полягає в зайвому вигині або зайвій опуклості в зап'ясті. М'язове перенапруження і неефективність передачі енергії  характер­ні для обох випадків. У наступних двох малюнках пунктирної округлості відмічені місця, де відбувається послаблення зусилля.

Звичайно, невеликий поворот і закруглення в зап'ясті необхідні. Сту­пінь відхилення варіюється не лише залежно від індивідуаль­них особливостей, але від певної музичної ситуації. Та все ж позиції, приведені вище, мають явні перегини, а тому сла­бкі. Зверніть увагу на першу з них, наскільки круто відігнутий у бік великий палець, що перериває тісний зв'язок між великим та іншими  пальцями. На іншому малюнку звернімо  увагу на те, що пальці змушені атакувати струну від низу до верху, що знову приводить до втрати сили звуку.

Стискання пальців - простий спосіб для вирівнювання їх в одну лінію. Але, якщо навіть кисть поставлена вірно, це стискання виконує супутню функцію. Оскільки стискання вимагає часткового скорочення м'язів, що беруть участь в грі, воно допомагає активізувати механізми кисті. Психологічно, ця послідовність підтверджується відчуттям еко­номії зусиль і енергії.

Є, між іншим, надійний спосіб отримати зразок того, як правильно сформувати пальці і кисть: потрібно узяти м'ячик для настіль­ного тенісу, вкласти його в долоню, злегка стискувати пальцями і, продовжуючи тримати м'ячик, розташувати пальці на струни, як для гри.

Можливо навіть виконати деякі рухи, утримуючи м'ячик, але мета цієї маленької вправи - сформувати кисть для оптимальної ігрової позиції. Закруглення зап'ястя і кисті, а так само бічний тиск, аби утримати м'ячик, такі ж, як при надійній грі.

Деякі виконавці вважають корисним невелике перекриття кінчиків пальців - безіменного над середнім, середнього над вказівним. Кінчики повинні прагнути перекрити один одного при підготовці кисті для акорду. Проте необхідно при цьому здійснювати  ретельний контроль за положенням кисті. Для виконавців з тонкими, слабкими  пальцями особливо важлива чіпкий щипок, що знаходить віддзеркалення в сильнішому звуці в акордах і арпеджіо.

· Позиція великого пальця

Добре положення великого пальця виглядає таким чином, що його кінчик відігнутий назад настільки, що майже паралельний струні. А зап'ястя поставлене над верхньою декою так, що великий палець знаходиться під кутом  45 градусів до струни.

Така позиція не є вірною, тому що зап’ястя наближається занадто  близько до деки гітари,  що з, у свою чергу, змушує великий палець розташовуватися більш паралельно до струн.

Як наслідок, що випливає з цієї позиції, - незручне торкання струни тильним боком великого пальця, а також необхідність згинання пальця в крайньому суглобі для використання нігтя. Інша незручність - зайве відділення великого пальця від решти.  Добре розвинену, натреновану руку відрізняє гармонійна координація між великим та іншими пальцями в акордах, арпеджіо і контрапункті.

Правильна  позиція великого пальця дозволяє використовувати його в інших, додаткових функціях. Сюди відноситься приглушення непотрібних басів і використання великого пальця як крапку опори для руху інших пальців, наприклад в гамах, пасажах.

Інша перевага вищого положення зап'ястя в тому, що полегшується перехід великого пальця від одного штриха до іншого. Для цього пальця, як і для інших, відмінність між двома основними штри­хами, апояндо і тірандо, має бути мінімальною як зовні, так по звуку. У найбільш ефективному тірандо великий палець майже торкається наступної струни. Отже, для переходу від одного штриха до іншого, достатньо буде незначної зміни положення зап'ястя.

При правильній позиції великий палець рухається поду­шечкою, згинаючись  в зап'ястному суглобі. Тут виникає відчуття, що рух відбувається в крайньому суглобі, але насправді рух здійснюється в крайньому або середньому суглобі. Це ускладнює передачу енергії, що небажано.  Штрих має бути націлений вниз і праворуч. Більше то­го, це повинен бути простий згинальний рух, такий, як при захваті монети великим і вказівним пальцями. При тірандо великий палець повинен торкнутися вказівного пальця. І чим вище, тим краще. У швидких пасажах рух великого пальця стає круго­подібним, шляхом включення в штрих поворотного руху. Тут немає помилки, якщо навіть основний характер руху розглядати як вигин, а не ковзання назад. Аби зрозуміти характер руху великого пальця, потрібно уявити: він виконує прийом тірандо , описуючи овал.

Існують впорядковані варіанти описаної позиції. Наприклад, якщо палець дуже довгий, навіть при досить високому зап'ясті, виникне або дуже велике відокремлення великого пальця від інших, або нахил вбік від інших пальців, або те і інше разом. Якщо великий палець дуже короткий, вся кисть може для зручності нахилятися вперед. Крім того, спостерігається відмінність між кутом, що виник між вказівним пальцем із струною, і кутом, утвореним між великим та іншими пальцями.

В випадку, якщо великий палець не відгинається назад в крайньому суглобі, потрібне ширше, ніж зазвичай, відхилення пальця убік від інших, аби забезпечити чітке використання нігтя. І навпаки, якщо у гітариста великий палець з "подвійним суглобом", тобто із слабким суглобом, або ,коли кінчик відгинається під гострим кутом, свідоме створення  жорсткості у верхньому суглобі допоможе ефективному використанню нігтя.

 2. Проблеми зайвих рухів у лівій руці у зв'язку з невірною постановкою руки.

Основна проблема зайвих рухів у лівій руці криється у тому, що її кисть знаходиться не паралельно грифу гітари. Як наслідок, не всі пальці грають не в однаково зручних умовах. Під час гри гітарист змушений щоразу повертати кисть для того, щоб дотягнутися до потрібного ладу. Таким чином виконання твору ускладнюється частими поворотами кисті, що суттєво позначається на якості його звучання. Також зростає напруга у руці, мізинець змушений випрямлятися. Саме тому часто пропадають ті ноти, котрі повинні виконуватися 4–м пальцем. Однією з причин такої проблеми криється у перенесенні скрипкової, домрової та балалаєчної постановки лівої руки на гітарне виконавство. Прикро, що ще з давніх  часів до сьогодні, більшість вчителів гітари не мають фахової підготовки.

Окремо зайвим рухом позначено виконання прийому барре, який проявляється у тому, що другий палець лягає на перший. З часом це  переростає у постійну звичку. Причиною цього явища може бути слабкість м'язів самої кисті. В такому випадку допомагають вправи з еспандером.

Високо підняті пальці над грифом ─ це ще один непотрібний та зайвий рух у грі лівою рукою, оскільки гітарист змушений тратити час на повернення пальців до потрібних струн і ладів. Це свідчить про невпорядкованість постановки лівої руки. Пальці повинні знаходитися на одному рівні із однією струною. Неправильно, коли всі чотири  пальці висять над різними струнами.

Під час зміни позицій виявляється ще один зайвий рух. Це відставання великого пальця від кисті і інших пальців. Але правильно тоді, коли він рухається паралельно і разом зі всіма пальцями.

Згинання пальця у першій фаланзі або  не перпендикулярна позиція цієї фаланги ─ ще один прояв зайвих рухів гітариста. Проте, інколи злам пальця в суглобі буває практично неминучий. Зазвичай це відбувається, коли перший, вказівний палець притискує струну вище за дванадцятий лад, або ж коли третій, безіменний палець використовується для барре, тобто він притискає струни впоперек грифу. Однак ці відхилення слід розглядати як відхилення від нормального положення пальців лівої руки.

Ч. Дункан зазначає, що : «через механічні причини, під час видобуванні звуку, вигин повинен мати форму дуги або півкола. Він має бути сильним, граціозним, без зламів, відповідати анатомії даної руки і механічним вимогам для концентрації і передачі енергії струнам найбільш безпосередньою,  прямою дорогою».

 3. Зайві рухи як наслідок негативних анатомо-фізіологічних та психологічних факторів.

Не всі учні, які починають навчатися у музичних школах, мають від природи однакові анатомо-фізіологічні задатки. Більше того, діти з 8 до 14 років знаходяться у процесі постійного розвитку. У одних м'яка кисть, у інших ─ ніби заклякла. У одних міцні та стійкі пальці, в інших занадто гнучкі. У одних суха шкіра, а в інших занадто пітніє. Всі ці фактори накладають свій позитивний чи негативний відбиток на гру. Чим кращі задатки дитини, тим менше зайвих рухів вона буде використовувати у грі на інструменті.

Страх, невпевненість у собі, вразливість, низька самооцінка, слабка концентрація уваги, нервозність, загальмованість реакцій,особливості темпераменту ─ це неповний  перелік негативних психологічних факторів, що напряму мають вплив на рівень гітарного виконавства. Сімейна атмосфера, у якій росте дитина, а також нездоровий тиск зі сторони вчителя являються основними причинами цієї проблеми. Як наслідок, під час гри чи концертного виступу починають проявлятися, на зовні, неконтрольовані та зайві рухи. Велика роль педагога полягає у своєчасній та послідовній терапевтично-психологічній допомозі учню.

4. Зайві рухи як наслідок несформованих координаційних  рефлексів.

Зайвий рух виконавця полягає у тому, що рух лівої руки випереджає рух правої.

Координація – це перекриття (випередження) рухливого імпульсу лівої руки  підготовчим імпульсом правої.  Загальне правило  – "права рука випереджає ліву"- означає відчуття координованих рухів.

 Координація потрібна для точної  гри в швидких темпах. У міру збільшення темпу або появи дрібнішої тривалості , контроль свідомості поступається місцем придбаним рефлексам. В. Ортман в роботі "Психологічні механізми гри на фортепіано" пише: "При повторенні довільних рухів, які завжди починаються  під безпосереднім контролем мозку, свідомість в тій або іншій мірі потрібна до того часу, поки кінець кінцем вона повністю не вимикається, і ми набуваємо так званого безумовного рефлексу, яким відають спинальні центри... Цінність повторення і вправ полягає в тому, що нервові представники руху переходять з верхніх центрів мозку в нижні центри спинального реф­лексу".

Мета виконавця повинна полягати у тому, щоб добиватися синхронності обох рук під час виконання музичного твору, етюду, гами, вправи. Але часто гра гітариста двома руками  нагадує аритмію. М. Михайленко пише про це так: « якщо починається аритмія ─ запізнюється або поспішає з натисканням ліва рука, чи не вчасно щипає права ─ тут з'являється проблема».

Відсутність зайвих рухів у грі на класичній шестиструнній гітарі ─ запорука  приємного та  успішного музикування.


 

 

comentários

Login para adicionar um comentário